Життя не під лінійку: ветеран використав карантин як поштовх для власної справи

«Через карантин нам довелося в нашому бізнесі змінювати практично все, насамперед – підхід до справи», – розповідає грантер МОМ Артур Кіносян, ветеран із Павлограда, що на Дніпропетровщині. Разом із дружиною Оленою він активно займався виготовленням подарункового пакування, однак через COVID-19 попит на корпоративні подарунки, що становили значну частину замовлень, різко впав. «Довелося братися за будь-які замовлення, які ми тільки можемо виконати: трафарети, розвивальні ігри, абетки, лінійки, декоративні панно, рекламну продукцію, грифельні дошки», – пояснює ветеран. 

На щастя, замовлення продовжили надходити, адже репутацію гарного майстра й чесного бізнесмена Артур вже заробив. Олена нещодавно закінчила навчання з основ бізнесу, хотіла займатися виготовлення шоколадних цукерок, але поки вирішила усіма силами підтримати чоловіка й допомагати йому з просуванням.

У невеликій майстерні Артура та Олени залишились кілька захисних щитків з великої партії, які вони разом із іншим ветераном Тарасом Березою під час карантину цієї весни спільно виготовляли для шпиталів Дніпра й інших міст.

Артур за освітою є військовим інженером. Багато років працював і продовжує працювати на заводі начальником ділянки вибухових робіт. Майструвати сувеніри спершу почав для душі, а тепер ця справа поступово перетворюється на суто бізнес. «Майже кожна людина мріє, щоб її захоплення було її ж роботою», – каже Артур.

Із 2014 до 2015 він служив на сході. Потім повернувся на завод – але ж змінилися і він сам, і життя навколо. Тому ветеран почав дедалі більше часу приділяти власній справі.

«Напевно, кожен, хто потрапляє у зону бойових дій, переоцінює сенс життя. І розуміє, що не так вже й багато йому відпущено, – ділиться своїм непростим досвідом Артур. – Можна вранці прокидатися, снідати, йти на роботу, ввечері приходити, пити пляшку пива, лягати спати і наступного ранку продовжувати за тією ж програмою. Радіти вихідним… Але ж спливають п’ять, десять років, і ти розумієш, що життя просто проходить. Можливо, когось влаштовує так жити, на конвеєрі. Але мені потрібно постійно щось створювати, кудись рухатися. Моя власна справа й для душі, й для самооцінки. Коли ти щось виробляєш і люди це купують – це вже добре. А коли вони кажуть, що ти робиш це дуже добре, ти відчуваєш, що після тебе щось залишиться у цьому житті».

Як приклад віддачі від своєї справи Артур та Олена згадують, як торік їхня молодша дочка йшла в перший клас і вони виготовили іменні лінійки для всіх її однокласників. Потім і інші батьки зі школи почали замовляти ці лінійки дітям на подарунки.

Минулого року Артур взяв участь у проекті МОМ та ЄС із реінтеграції ветеранів і отримав  компресор та стрічкову пилу як грант для свого виробництва. До того ж, на бізнес-тренінгах він познайомився з іншими ветеранами, з якими вони тепер будують спільні плани з розвитку бізнесу, переїзду до великого виробничого приміщення й створення нових робочих місць.

«Цей проект досі дає моральну підзарядку. Ми продовжуємо спілкуватися, хлопці допомагають мені, я допомагаю їм. Ми на одній хвилі, розуміємо один одного й довіряємо одне одному. Коли ти маєш таке спілкування, то просуваєшся вперед швидше й далі».

Просуватися вперед Артуру та Олені скоро допомагатиме й новий ноутбук, який для них придбала МОМ. Оскільки через карантин було скасовано публічні заходи в рамках фінансованого Євросоюзом проекту з реінтеграції ветеранів, заощаджені кошти МОМ скерувала на додаткові гранти для 120 ветеранів, які успішно розвивали свій бізнес, але стикнулися з серйозними викликами через пандемію COVID-19.

«У нас на виробництві є один комп’ютер, від якого працюють всі верстати, у ньому зберігаються всі креслення, тому використовувати його для обліку та реклами просто нереально. А домашній ноутбук потрібен дітям для навчання, тим паче, що зараз воно дистанційне. Тому ми подали до МОМ заявку на ноут, щоб мати змогу показати всі ті цікаві й гарні речі, які ми можемо виготовляти», – пояснює Олена.

Одна з основних мотивацій для подружжя продовжувати рухатися вперед – їхні діти. «Ми хочемо показати їм, що кожен є творцем власної долі. Вони дивляться на нас і самі цілеспрямовано працюють над собою. Я думаю, вони беруть із нас приклад», – посміхається Олена.