МОМ завершує ремонтувати житло для переселенців із Маріуполя у Дніпрі

Ремонтні роботи в одному з гуртожитків Дніпра не вщухають із самого ранку і до вечора. Ззовні ви побачите робітників, що заносять будівельні матеріали, які щойно завезли на територію. Усередині  —  електриків із ліхтариками, які працюють під акомпанемент шурхоту шпателів, що сповіщає про фінальний етап косметичних робіт. 

Серед будівельної метушні можна побачити кілька сімей, які прийшли подивитися на своє майбутнє житло. Одна з них  —  це Олена та її донька Євгенія, які переїхали в Дніпро з Маріуполя більше двох років тому.  

«На момент, коли ми виїжджали, ми вже деякий час жили в бомбосховищі. Чоловіку якось вдалося приладнати радіо з того, що було — і це було наше єдине джерело інформації, що допомогло виїхати в березні 2022», — каже Олена. Вона зізнається, що навіть після двох із половиною років про це дуже важко говорити. 

Євгенія, яка вчиться на художницю, в останні дні перебування в Маріуполі, сидячи на холодній підлозі, почала малювати портрет.  

«Там була зображена жінка в середньовічному одязі. І вираз обличчя… неможливо передати словами — глибокий сум і біль. Мабуть, все те, що сама Женя тоді відчувала. Згодом ми дізналися, що наша квартира згоріла, і ця картина разом із нею. Напевно, є в цьому символізм», — каже Олена.

Художня школа, в яку ходила Євгенія, була розташована навпроти маріупольського драмтеатру, який в березні 2022 зруйнувала російська авіабомба.  

«Наразі за оцінками адміністрації у Дніпрі зареєстровано близько 10 000 переселенців із Маріуполя. Адміністрація припускає, що ще стільки ж людей не оформили собі статус переселенців», — каже Юрій Воробйов, старший проєктний асистент МОМ. Маріупольці, як і інші внутрішньо переміщені особи, стикаються з цілим рядом проблем, основна з яких — житло. 

Олена каже, що їм житло допомогли знайти друзі, але його ніяк не можна порівняти з власним. «Орендована квартира — вона ж не наша. Ми завжди дуже обмежені в питаннях власного комфорту. З п’ятьох людей у нашій квартирі троє сплять на одному дивані», — каже вона. 

Багато хто мав у Маріуполі власне помешкання, а переїхавши був вимушений шукати орендоване. Віктор і Тетяна, разом зі своїм сином Артемом також були змушені залишити Маріуполь два с половиною роки тому. Вони оселились у Кам’янці, у 40 хвилинах від Дніпра. У перші місяці після початку повномасштабного вторгнення знайти житло в Дніпрі та області було дуже важко, з охочих стояли черги, згадує подружжя. Тому вони мали прийняти рішення про оренду квартири тільки-но вони  її побачили. Вже згодом стали проявлятись недоліки цього житла, які не були помітні спочатку.  

Через оренду житла зросло фінансове навантаження на сімейний бюджет, вона може забирати до половини місячного доходу родини. « Я вже третій рік не міняю свою зимову куртку, — каже Віктор. — Регулярно можу дозволити тільки купувати сину новий одяг, бо він швидко росте». До цього додається зниження доходів, адже у Маріуполі Віктор працював на Азовсталі, де зарплати були вище, ніж на металургійному комбінаті в Кам’янці, де він працює зараз. 

Інша проблема полягає у соціальній площині. Тетяна, яка працює шкільною вчителькою, згадує: «У рідному місті у мене був свій колектив, де мене знали, любили і поважали не лише колеги, а й батьки дітей, яких я навчала. На новому місці потрібно знов починати все з нуля, доводити свою професійність, намагатися заводити нові знайомства». 

Багато переселенців не мали часу на збори, залишаючи свої домівки. Багато хто забув чи просто не зміг взяти важливі речі, документи. Оксана, яка переїхала з Маріуполя з двома дітьми, каже, що залишила вдома ноутбук. «Там були всі відео і фото дітей. Мені, як матері, це дуже дорогі спогади». 

У Дніпрі маріупольці облаштовуються та також шукають місця, де їм комфортно проводити час:  

«Ми часто ходимо на річку і за маріупольською звичкою постійно кажемо, що йдемо на море. Подружки моєї доньки постійно її виправляють, “Аріна, у нас немає тут моря!”» , — розповідає Оксана. 

Усі ці родини чекають на завершення ремонтних робіт, які МОМ проводить у гуртожитку Дніпровського технологічного університету за фінансування Уряду Франції, а також додаткових внесків від Уряду Ліхтенштейну, Бюро гуманітарної допомоги Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та японської компанії APAMAN. У приміщеннях провели капітальний ремонт, щоб забезпечити достатній житловий простір для родин, у кожній квартирі-студії є місце для кухні та окрема ванна кімната.  Близько 200 сімей отримають квартири-студії, що допоможе вирішити деякі з найбільш болючих проблем переселенців.