Повернути дитинство: як українські діти вчаться долати виклики війни

Автобус під'їжджає до Підгорецького замку на Львівщині. Тут незвично тихо: немає туристів, зачинені крамниці з сувенірами та морозивом. Через війну замок тепер відкритий лише в неділю, але сьогодні зробили виняток заради особливих гостей — дітей, евакуйованих з найгарячіших точок  на сході та півдні України.

Назару 5 років. Перше, що він хоче зробити, зійшовши з автобуса — обійняти мене. Його мама Марія каже, що це так хлопчик намагається проявити симпатію та знайти нових друзів. Вони з сестричкою переїхали в квітні до Львова з Краматорська, а всі їхні друзі залишилися вдома. Назар часто прокидався вночі, не міг заснути та плакав. "Чому тут так світло і увімкнені ліхтарі? В нас в місті нічого не світиться”, — казав він. Усі вікна на їхній вулиці в Краматорську були закриті дошками або фанерою, світла ввечері не було зовсім через перебої з електрикою або відключення.  Назар дуже лякався, що у Львові все не так, але поступово звик. Він потоваришував з іншими дітьми з модульного містечка й вони намагаються підтримувати одне одного. Дівчинка-переселенка подарувала йому іграшку “Хагі Вагі”, яка  завжди поруч і допомагає хлопчику заснути. Війна має відчутний психосоціальний вплив на сім’ї та дітей.  
 

Шестирічна Варя, сестра Назара, позує для кожного фото. Дивлячись на цю життєрадісну дівчинку важко повірити, що лише нещодавно вона кожного вечора плакала та просила маму повернутися додому. Марії доводилося пояснювати, що туди поки не можна, там небезпечно, там обстріли. Вдома залишився тато, і коли вони зідзвонюються з ним, можуть почути вибухи. Дівчинка любить малювати, тож дуже зраділа подарованим МОМ наборам для творчості. Коли виросте, мріє стати перукаркою або стилісткою. А поки проявляє лідерські риси та цілеспрямованість. Маленька Варя завжди знає, що вона хоче, і робить лише те, що їй подобається. З кількох запропонованих варіантів майстер-класу під час екскурсії вона обрала урок з гончарства.  Виготовлену вазу подарувала мамі. Після екскурсії Варя сказала, що Львівщина дуже красива і їй тут подобається.

Марія дуже хоче, щоб в її дітей були позитивні емоції, щоб вони росли в мирі, а не у часи війни: “Я дивлюся, як радіють мої діти, і тішуся за них. У Краматорську ми всі зараз  ховалися би в підвалі або на кухні на матрасах”. Коли взимку почали ширитися тривожні новини, Марія з чоловіком облаштували вдома укриття з запасами продуктів та місцями для спання. Вони вже мали досвід, як жити під загрозою обстрілів, у 2014 році, тож орієнтувалися, чого можна було б очікувати. На жаль, цього разу ситуація виявилася значно гіршою. Остаточно вирішили евакуювати дітей після того, як вибухова хвиля зачепила Марію та Назара у продуктовому магазині. Попри свій досвід, з України жінка їхати не збирається: “Ми тут народилися, ми українці. Ми залишаємося вдома в Україні і сподіваємося повернутися додому в свій Краматорськ.”

Тури для внутрішньо переміщених дітей є спільною ініціативою Міжнародної організації з міграції (МОМ) та Львівської міської ради, що реалізується завдяки фінансовій підтримці від Уряду та народу Японії. МОМ розширює свою ініціативу з питань психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в громадах для того, щоб покращити добробут людей, які постраждали від війни. Загалом близько 420 дітей та їхніх батьків або офіційних опікунів  візьмуть участь у 10 поїздках та отримають інформацію про гарячу лінію емоційної підтримки МОМ (0 800 211 444), що сприятиме подоланню стресу, пов’язаного з війною.