Історія
24 тра 2022
By: Аліса Кирпичова та Гема Кортес

Що ви робили місяць тому?

Десь у підвалі Маріуполя терапевт та кардіолог Максим виконував хірургічні операції канцелярським ножем замість скальпеля. А Олена, анестезіологиня з Харкова, не відходила від ліжок хворих на COVID-19, підключених до апаратів штучного дихання, коли з неба сипалися снаряди.

Вони обоє пережили пекло та жахіття війни. В Маріуполі, українському портовому місті, яке стало одним із трагічних символів війни, міська лікарня постійно перебувала під обстрілом.

Маріуполь та Харків після обстрілів. Фото: Діана Новікова та Мар'ян Присяжнюк

«Ракети влучали у перинатальний центр, пологовий будинок — у все, — згадує Максим. Стріляли прямо у вікна: ми бачили, як із вікон вилітали шматки людських тіл».

Максим та Олена змогли вибратися з потрощених війною міст, і тепер обидва працюють у мобільній клініці МОМ у містечку Белз у західній Україні на кордоні з Польщею.

«Я виїхала з Харкова лише заради двох своїх дітей, 10 та 14 років, — розповідає Олена. Після 10 днів в укритті в однієї дитини піднялася температура до 40°C. Їм обом снилися кошмари, і вони не могли спати; вони боялися, тому що будинок трясло».

Максим та Олена як ніхто знають, що переживати усі труднощі війни та переміщення довелося не лише пацієнтам, а й медикам, які залишилися.

«Лікарні стали стратегічними цілями», — каже Максим.

Медичні працівники, такі як Максим та Олена, ризикували життям, допомагаючи людям, здоров'ю яких загрожувала війна. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) підтвердила щонайменше 200 нападів на медичні заклади в Україні від початку війни.

Максим спілкується з пацієнтом у мобільній клініці МОМ. Фото: МОМ/Аліса Кирпичова

Наприкінці лютого невелике приміщення в підвалі двоповерхового спортзалу в Маріуполі стало лікарнею, розрахованою на 4 тисячі осіб, які там проживали. А сам Максим став для них педіатром, пульмонологом, хірургом, медбратом та психологом.

У цьому тісному приміщенні він працював по 14 годин на добу. Лікував вогнепальні та осколкові поранення. Допомагав дітям, коли антисанітарні умови спричинили спалах кишкової інфекції. Лікував пневмонію та бронхіт, коли імунна система людей не витримувала після днів у холоді, в умовах, де основні потреби не задовольнялися.

Під час затишшя між обстрілами на тлі невпинного потоку хворих Максим перераховував ліки, з острахом очікуючи того дня, коли йому не буде чим лікувати людей.

Здавалося, що навіть надія залишила Маріуполь — люди страждали не лише від браку ліків, а й від голоду, зневоднення та холоду. Снаряди перетворювали місто на руїни, а на вулицях з'являлися нові братські могили.

Один із найстрашніших моментів для Максима стався, коли у сусідній будинок потрапила ракета. Від будівлі залишилася купа каміння. У будинку поряд люди згоріли живцем.

Терапевт та кардіолог Максим з Маріуполя. Фото : МОМ / Аліса Кирпичова

«Ударна хвиля збила мене з ніг, — розповідає Максим, — але я піднявся і витяг молодого чоловіка з-під завалів. Він мав численні переломи і не міг рухатися. Я поїхав на пошуки швидкої допомоги, поки обстріли не вщухали. Тоді нам вдалося його врятувати».

Людським стражданням не було кінця. 

«Моєму 65-річному вітчиму вистрілили у ногу. Його прооперували в Маріуполі поспіхом, без світла, без рентгену, взагалі без нічого. Щоб вижити, йому була потрібна професійна медична допомога, тому три дні я вивозив його до Запоріжжя, де йому зробили операцію».

У цей же час, у Харкові, Олена відправила усіх, окрім найтяжчих хворих, в укриття і цілими днями сиділа нагорі зі своїми прикутими до ліжка пацієнтами, оскільки зміна лікарів не могла потрапити до лікарні.

Олена, лікар-анестезіолог із Харкова. Фото: МОМ / Аліса Кирпичова

Навіть коли для її родини знайшлося місце в евакуаційному потязі, вона з дітьми ледь не загинула, після того залізнична станція потрапила під обстріл. 30 наступних годин минули як одна розмита пляма, поки вони лежали на підлозі потяга, обіймаючи одне за одного та благаючи про диво.

Зараз обидва лікарі працюють у мобільних медичних бригадах МОМ, які надають первинну медичну та психологічну допомогу внутрішньо переміщеним особам та приймаючим спільнотам. У кожній мобільній клініці є лікар, медсестра та психолог, які проводять консультації, скринінги та скеровують до фахівців щодо неінфекційних та інфекційних захворювань (зокрема COVID-19) та інших особливих випадків, надають базову допомогу при травмах та першу психологічну допомогу.

Мобільна клініка МОМ у Белзі. Фото: МОМ / Гема Кортес
Олена допомагає пацієнтці у мобільній клініці МОМ. Фото: МОМ / Аліса Кирпичова

Психологи, які працюють з виконавчим партнером МОМ, проводять індивідуальні та групові консультації, а також пояснюють зв'язок між психічним та фізичним здоров'ям та розповідають про методи боротьби зі стресом та труднощами. 

Більшість пацієнтів мобільних клінік – це жінки, діти і люди літнього віку, які часто страждають від хронічних захворювань. Ця ініціатива реалізується у співпраці з місцевою владою, гуманітарними партнерами та громадськими організаціями.

«Ми не могли сидіти склавши руки, несучи тягар усіх спогадів. Буде краще, якщо ми робитимемо свою справу і зможемо допомогти тим, хто цього потребує», — пояснюють Максим та Олена.

Текст і фото: Аліса Кирпичова та Гема Кортес|МОМ Україна

Заходи МОМ у галузі охорони здоров'я в Україні стали можливими завдяки підтримці уряду Японії.