Зустрічати Новий рік у теплому будинку досі диво для багатьох українців

Новий рік українці зустрічають переповнені змішаними почуттями. Нульова температура та свіжий сніг, що ідеально підходять для ігор надворі, катання на санчатах та ліплення сніговиків, перетворюють будинки на холодні пастки в першу з початку повномасштабної війни зиму. Традиційні свята було скасовано чи змінено по всій країні. І піднятий настрій швидко випаровується зі звуками сирен повітряної тривоги, постійного нагадування про те, що війна скоро перетне річну позначку. Люди готують сховища та утеплюють будинки, аби пережити планові та аварійні відключення електроенергії, води та опалення. 

74-річна Юлія досі знаходить приводи для маленьких радощів та вдячності, хоча недавні події глибоко врізалися в її пам'ять. Все своє життя вона прожила у маленькому селі Федорівка на Київщині. Життя було нелегким, але після років важкої роботи Юлія мала теплий будинок, город і худобу — корів, курей та коня — достатньо, щоб забезпечити себе та безтурботно відпочивати на пенсії, піклуючись про своїх онуків.  

Натомість у лютому 2022 року Юлія переховувалась у трубі біля ставка разом із дочкою, сином та онукою, якій щойно виповнився рік. Село перейшло під контроль російських військ. Протягом найдовшого місяця у житті місцевих, Федорівка була відрізана від найнеобхідніших поставок медикаментів та харчів. Люди не знали, що відбувається в Україні, і могли розраховувати лише на свої запаси.  

У перший місяць війни місцевий рибний завод безкоштовно роздавав свої запаси, щоб люди могли вижити. А коли снаряд поцілив у Федорівку, запах гару та диму можна було відчути ще кілька тижнів. Багато будинків, з-поміж яких і Юлії, було пошкоджено. Будівлі, що знаходилися ближче до місця влучення снаряду, були повністю зруйновані.  

Людмила живе за десять хвилин пішки від Юлії. Парадні двері її цегляного будинку були збиті вручну з тонких дощок; уламки скла валялися у дворі. 

Після всіх скорбот, повернення села під контроль Уряду України сповнило селян почуттям надії. Вони почали збирати докупи те, що вціліло. Але люди похилого віку, які розраховують на скромну пенсію, як і багатодітні сім'ї та люди з інвалідністю, не могли впоратися самостійно. Юлія та Людмила закрили дірки на місці розбитих вікон та дверей фанерою, але це було тимчасовим рішенням. Із настанням холодів Людмила почала готуватися до найгіршого – навіть якщо буде нестерпно холодно, вона не залишить рідне село.  

Допомога надійшла у листопаді. Мобільні бригади МОМ встановили у будинку Юлії сім нових вікон та металеві двері, а в будинку Людмили – замінили розбиті вікна, двері та допомогли відремонтувати пошкоджений дах. Роботи були закінчені, щойно випав перший сніг. Усього  мобільні бригади МОМ допомогли з ремонтом 109 родинам на Київщині. 

Напередодні Нового року у будинках Юлії та Людмили тепло та затишно. У печах потріскують дрова — дефіцитний, але цінний ресурс. Юлія показує запаси дров та харчів і каже: «Хоч би що трапилося, українці виживуть». Опівночі, під час зворотного відліку часу до початку 2023 року, люди в Україні матимуть лише одне заповітне бажання – відновити мир і залишити позаду гіркі спогади про жорстоку непрохану війну, яка прийшла до їхніх дверей. 

Дані МОМ показують, що будинки майже половини (45%) переселенців в Україні пошкоджено. Відсутність фінансових ресурсів залишається основною перешкодою (94%) для їхнього ремонту. Водночас попри атаки на системи електропостачання та опалення, лише сім відсотків українців активно розглядають можливість залишити своє поточне місцезнаходження. Завдяки фінансуванню від Європейського Союзу та інших донорів МОМ проводить ремонтні роботи у Київській, Чернігівській, Сумській, Харківській та Дніпровській областях, які сильно постраждали від обстрілів. 

This story was written by Alisa Kyrpychova from IOM Ukraine.