Карпати, 13 травня 2022 – Саша, Маша і Даша* граються у хованки під столом у тимчасовому прихистку для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), де вони зараз мешкають із батьками, Оксаною та Андрієм*. Коли розпочалася війна, Саші ледве виповнився рік, а її сестрам — 4 і 6 років.

Родина утекла з села на Сумщині, розташованому лише за сотню метрів від кордону з Росією. Упродовж кількох тижнів всі дороги довкола села були заблоковані через наступ російської армії. За першої можливості родина спакувала речі і на авто вирушила на захід України.

«Ми не знали, що становило більшу небезпеку – залишатися чи ризикнути і поїхати через місцевість, де тривали активні бойові дії. Нам вдалося втекти. Як і багато інших переселенців, ми думали, що покидаємо домівку на тиждень або два. Нині ж уже минув місяць відтоді, як ми поїхали, і ніхто не знає, коли можна буде повернутися додому. Саша і Маша надто малі, аби щось розуміти, а от Даша вже усвідомлює, що йде війна», — розповідає Андрій.

Андрій, Оксана з трьома доньками оселилися у двох кімнатах у помешканні в національному заповіднику, що нині працює як центр для розміщення ВПО. Фото: МОМ/Іван Різник

Нині родина мешкає у віддаленій місцині в Карпатах, за понад тисячу кілометрів від рідної домівки. Їм пощастило знайти прихисток у національному заповіднику. Коли розпочалася війна, кілька інших природних заповідників відчинили свої двері для українських переселенців, ставши для них тимчасовим домом, оточеним спокоєм гір.

У партнерстві з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів і завдяки фінансуванню від Міністерства закордонних справ, Співдружності націй та розвитку Великої Британії, Міжнародна організація з міграції (МОМ) надала підтримку цим щойно устаткованим колективними центрам для ВПО. Завдяки допомозі було покращено стан житлових приміщень та ванних кімнат, встановлено вуличне освітлення, а також систему очищення води і каналізації.  МОМ надала центрам меблі, постіль, обладнання для кухні та засоби гігієни.

«Спочатку ми планували відкрити наше помешкання для потреб туристів у травні, але спалахнула війна, і довелося діяти швидко, — пояснює директор природного заповідника Михайло Нечай. — Були проблеми з системою каналізації, і це створювало багато незручностей, адже щодня прибувало дедалі більше людей. МОМ придбала усе необхідне обладнання і допомогла встановити систему».

МОМ надала допомогу тимчасовому центру для ВПО, аби створити зручні та гідні умови для переселенців. Фото: МОМ/Іван Різник

На кухні Вікторія* готує обід для своєї родини. Вона приїхала в Карпати з синами Миколою* та Андрієм*, і матір’ю похилого віку. Вони були змушені втікати від війни з міста Бердянськ у Запорізькій області, який нині перебуває під контролем російських військ. Їхня подорож тривала чотири довгих дні.

«Ми залишалися в окупованому Бердянську якомога довше, але ситуація ставала дедалі загрозливішою. З’являлися повідомлення про те, що люди зникають, їх заарештовують і тримають десь. Я дуже боялася за своїх синів. Коли ми поїхали, то усвідомили, що це дорога в нікуди. Ми їхали через заміновані поля та військові блокпости, де нас щоразу зупиняли. Мого 18-річного сина змушували роздягатися, адже російські військові обшукували кожного чоловіка, шукаючи сліди приналежності до збройних сил України», — пригадує Вікторія.

Відчуття невідомості та непевності залишається з ними і зараз. Знайшовши відносно безпечне помешкання, Вікторія зосереджена на тому, аби забезпечити добробут своєї родини. Її сини продовжують навчатися онлайн і вся родина планує залишатися в Україні. Втім, війна триває вже третій місяць і це означає, що їхнє переміщення може стати затяжним. Невдовзі їм, імовірно, доведеться шукати житло на більш тривалий період.

Вікторія (фото зверху) та її сини (знизу) знайшли безпечний прихисток, але не припиняють хвилюватися за рідний Бердянськ. Фото: МОМ/Іван Різник

Починаючи з 24 лютого, західні регіони України стали головним напрямком для ВПО і вже прихистили близько 3 мільйонів переселенців. Потенціал місцевих громад уже на межі. Водночас майже половина ВПО (47%), які переїхали у західні регіони, розглядають можливість подальшого переселення, згідно з останнім дослідженням МОМ.

«Я боюся, що Бердянськ залишиться за завісою, якщо ми розумієте, що я маю на увазі. Ми молимося за те, щоб повернутися додому. Але цієї миті, я відчуваю, ніби наші життя, наш психологічний стан, поставлено на паузу. Сподіваюся, це не надовго. Я вірю. Дуже хочу в це вірити».

 

*Імена було змінено з міркувань безпеки

Автор Ірина Тимчишин, МОМ Україна