Як родина з Бахмута знайшла прихисток у Жовтих Водах та їхня надія на повернення додому

Дніпро - З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну в 2022 році сотні тисяч сімей були змушені залишити свої домівки. Ніна та її чоловік, родом із Бахмута на сході України, зіткнулися з надзвичайними труднощами, але їм таки вдалося знайти прихисток після місяців життя в зоні активних бойових дій. У листопаді минулого року родина прийняла важке рішення залишити улюблене місто разом із двома доньками. Волонтери допомогли їм перебратись до центру колективного проживання у Жовтих Водах, що на Дніпровщині. 

Бахмут, маленьке місто на сході України, займає особливе місце в серцях Ніни та її чоловіка. Їхній будинок, де до Ніни жили покоління її родини, зараз частково зруйнований, і є яскравим нагадуванням про руйнівні сили війни, які майже знищили місто. 

Подружжя та дві їхні доньки досі несуть важкий тягар того, що вони пережили у Бахмуті. Описуючи атаки на їхнє місто, побачені смерті та масштабні руйнування, їхні емоції справжні та невідфільтровані. Проте, попри всі труднощі, вони все ж прагнуть повернутися, коли це буде безпечно.

«Це наш дім. Навіть якщо немає до чого повертатися, одного дня ми б дуже хотіли повернутися, коли це буде безпечно», — каже Ніна. «Ми залишалися стільки, скільки могли, і нарешті вирішили поїхати задля наших дітей». 

Молодша донька подружжя, 12-річна Аліна дуже життєрадісна. Вона вже знайшла нових друзів у Жовтих Водах, а також підтримує зв’язок з колишніми однокласниками. Турбота Аліни про її нове кошеня, якого вона назвала Шустрик, та її малюнки, зроблені кольоровими олівцями, врятованими з їхнього будинку у Бахмуті, є зворушливими нагадуваннями про юнацький оптимізм. Зараз Аліна мріє стати дизайнером одягу. Але її мати розповідає, що щотижня Аліна уявляє собі нову майбутню професію. «Її інтереси так швидко змінюються, що я не встигаю», — каже мама Аліни.

Старша донька Ніни, Ліза, має вади слуху, і тому не чула гучні вибухи, які сколихнули їхнє місто. Проте дівчинка добре відчувала вібрації від ударних хвиль та пам'ятає свій страх та відчуття бентежності. Сім’я перебувала під чисельними обстрілами та ракетними ударами. Інколи доводилося проходити 6 км, намагаючись уникати небезпеки, по дорозі до єдиного магазину, який усе ще працював і в якому все ще були запаси товарів першої необхідності. 

Переживши багато лиха, сім’я зберігає надію повернутися до рідного Бахмута, який з травня 2023 року під контролем Російської Федерації. Для чоловіка Ніни болючим є не тільки фізичне знищення їхнього дому, але й питання самоідентифікації та спадщини: «Ми звідти, там поховані наші предки. Незважаючи ні на що, ми хочемо повернутися і відчути затишок рідного дому».  

Як би позитивно сім'я не була налаштована, виклики внутрішнього переміщення здаються для них надскладними. Родина залишила Бахмут лише з найнеобхіднішими речами, а можливості працевлаштування обмежені, тож вони покладаються на підтримку таких організацій, як МОМ, щоб забезпечити свої основні потреби. 

МОМ за підтримки Генерального директорату Єврокомісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги забезпечила центр колективного проживання, де зараз перебуває Ніна та її родина, такою необхідною технікою, як пральні машини та холодильники, а також зробила косметичний ремонт для покращення умов проживання мешканців. Така підтримка надає відчуття безпеки та нормального життя родинам переселенців зі схожими історіями.