«Як ластівки, ми завжди повертаємося»: як кримські татари зберігають свою культурну спадщину

Львів – Зера, Леран та Амед є прикладами стійкості та єдності кримськотатарської спільноти – однієї з багатьох народностей України, які постраждали від російського вторгнення в Україну. Маючи кримське коріння, всі троє пройшли складний шлях, щоб зберегти свою культурну спадщину та поділитися нею з місцевою громадою у Львові, куди вони були вимушено переміщені. Змушені покинути свої домівки через війну, вони діляться своїми надихаючими історіями про те, як вони знайшли розраду та силу, знайомлячи зі  своїми традиціями, традиційною кухнею та мистецтвом з місцевими громадами у Львові,  за сприяння Міжнародної організації з міграції (МОМ) та інших організацій.

Зера, яка народилася у Самарканді, в Узбекистані, провела більшу частину свого життя в Криму, куди її родина повернулася після примусової депортації кримських татар Радянським Союзом у 1940-х роках. Наприкінці 1980-х її батьки вирішили повернутися на батьківщину, покинувши своє стале життя. Зера сподівається одного дня також повернутися. Їй довелося виїхати з Криму в 2014 році, коли Російська Федерація анексувала Кримський півострів.

За останніми даними МОМ, переміщені особи у Львівській області повідомляють про довшу середню тривалість переміщення порівняно з переселенцями  в інших регіонах – у середньому один рік або більше. Проте проблеми з адаптацією  до життя у приймаючій громаді були помітними серед усіх переселенців саме у Львівській області, де 37 % із них повідомляють про труднощі з інтеграцією у місцеві громади.

Тривале вимушене переміщення може мати значні наслідки для психічного здоров’я переселенців. Тривале життя не в своєму домі та без своєї спільноти може призвести до почуття невизначеності, стресу та тривоги. Окрім того, додаткові труднощі, пов’язані з інтеграцією в приймаючі громади, можуть ще більше негативно вплинути на психосоціальний стан переміщених осіб. Вирішення цих проблем та надання необхідної психосоціальної підтримки має вирішальне значення для сприяння успішній інтеграції вимушено переміщених українців у приймаючі громади.

«Співпраця з кримськотатарською громадою у Львові визначається інклюзивністю, єдністю та багатим культурним розмаїттям. Кримськотатарський народ у Львівській області незмінно проявляє ініціативу, не лише беручи участь у наших заходах, але й активно посилюючи їх через власні активності», – ділиться соціальна працівниця МОМ Аліна Миколаєнко.

Зера знайшла нове життя у Львові разом із чоловіком і донькою. Адаптуватися до цієї раптової зміни було непросто, але жінка каже, що вистояла, спілкуючись з іншими внутрішньо переміщеними людьми у Львові, зокрема з Леран. Вони познайомилися в англомовному клубі, організованому за підтримки МОМ. Такі види діяльності, як мовні клуби, є важливими платформами для розвитку соціальних зв’язків і сприяють відчуттю приналежності та повернення до нормального життя для переміщених осіб, одночасно розвиваючи у них нові навички.

Історія Леран схожа на історію Зери. До російського вторгнення в Україну в 2022 році у Леран було своє кафе під назвою «Кримський дворик» в Ірпіні Київської області, куди вона переїхала після анексії Криму в 2014 році. На жаль, на ранніх етапах російського вторгнення у 2022 році її кафе було зруйновано, змусивши її вдруге зіткнутися з вимушеним переміщенням.

«Я подумала, що я — кримська татарка і маю знайти в собі сили та ресурси, щоб рухатися вперед», — ділиться Леран.

Незворушно, вона продовжує ділитися своєю культурною спадщиною з місцевою громадою у Львові, організовуючи заходи, які демонструють кримськотатарську культуру, кухню та історію, за підтримки таких організацій, як МОМ та Українського католицького університету.

«Такі заходи схожі на сеанс колективної терапії, де через творчість та дискусії про культуру та історію кримських татар ти не забуваєш про своє коріння», – каже Леран.

Амед, який також був змушений виїхати з Криму, а зараз живе у Львові, у ці важкі часи знайшов розраду у мистецтві. Разом зі своєю донькою він занурився в традиційне кримськотатарське мистецтво вирізання з паперу, відоме як «витинанки». Для нього майстер-класи – це можливість ділитися своєю культурною спадщиною та поєднати культури України та Криму у своїх творах мистецтва.

«Мені дуже подобається знаходити спільну мову між українським і кримськотатарським народами та поєднувати наші символи. Ось птахи: українська лелека та кримськотатарська ластівка. І вони кружляють поруч, — каже Амір, показуючи свій малюнок.

Ластівка – наш символ. Починаючи з 1783 року, мій народ постійно був змушений залишати Крим, але, як ластівки, ми завжди повертаємося».

Амед розповідає, що так само, як і його батько, який був депортований з Криму радянським урядом у 1940-х роках, він глибоко пов’язаний з Кримом і мріє одного дня повернутися.

«Мій тато народився в Криму в 1939 році. Йому було всього п'ять років, коли його з сім'єю депортували в Узбекистан. Шістдесят років батько чекав можливості повернутися в Крим і, на щастя, помер у Криму. У 2014 році, коли моя сім'я була змушена покинути Крим, моїй доньці теж було п'ять років. Це було як історичне дежавю. Я мрію колись повернутися на батьківщину, зайти в Чорне море і нарешті померти вдома», – розповідає Амед.

Історії Зери, Леран і Амеда висвітлюють незламний дух кримськотатарської спільноти, їхній досвід перегукується з незліченною кількістю інших людей, які зіткнулися з вимушеним переміщенням і потрясіннями війни в Україні. Їхня відданість збереженню своєї культурної ідентичності та зміцненню єдності з приймаючими громадами через мистецтво та залучення громад є свідченням сили стійкості та культурної спадщини.

МОМ підтримує їх та багатьох інших внутрішньо переміщених осіб на їхньому шляху, визнаючи важливість збереження культурної спадщини та розвитку інклюзивних громад. Завдяки співпраці та підтримці тих, хто був змушений залишити свої домівки, МОМ прагне розширити можливості допомагати їм знайти своє призначення, а також плекати та шанувати свою культурну спадщину.

Цю історію написали Тетяна Астахова та Анна Цибко з команди МОМ в Україні.