Від гончарної крамниці до колективного центру: шлях Тетяни, переселенки зі Словʼянська

Гриців – Усупереч труднощам і вимушеному переміщенню, джезва Тетяни для неї більше, ніж просто глиняна кавоварка. Вона символізує звʼязок з її минулим. Втікаючи з рідного міста Слов’янськ на Донеччині, відомого своїми гончарними виробами, Тетяні вдалося забрати з собою цей дорогоцінний виріб ручної роботи. Тепер, проживаючи у колективному центрі на Хмельниччині, вона щоранку варить каву собі та чоловікові з цієї керамічної джезви.

До війни Тетяна працювала у керамічній майстерні, яка славилася своїми гончарними виробами на всю Україну. В її обов’язки входили миття, різання та формування глини у потрібні форми для майбутніх виробів, таких як тарілки, миски, чашки, сувеніри. Незважаючи на складні обставини війни, майстерні дивом вдалося не закритися до середини 2022 року, розповідає Тетяна. На жаль, багато інших підприємств регіонів, які не підконтрольні українському уряду, піддалися занепаду чи повному знищенню.

«Одного дня я побачила слов’янську кераміку на місцевому базарі в Грицеві. Це було так боляче, що важко описати. Мабуть, ще продавали залишки. Я подивилася і пішла, бо не мала грошей купити нічого», — розповідає Тетяна.

Тетяна та її чоловік знайшли притулок у маленькому містечку Гриців, що на Хмельниччині. Незважаючи на труднощі, з якими вони зіткнулися, подружжя каже, що їм пощастило - їм виділили окрему кімнату в колективному центрі. Проте особливе щастя Тетяні приносить прилегла до їхнього помешкання невелика ділянка землі.

«Ми вирощуємо картоплю, огірки, трохи зелені. Тепер буде легше, не доведеться нічого купувати на базарі», – каже вона.

Незважаючи на труднощі з вимушеним переміщенням, Тетяна та її чоловік прийняли садівництво як спосіб підтримувати себе та відновити відчуття самодостатності, яким вони колись насолоджувалися у Слов’янську. Там Тетяна з чоловіком жили в приватному будинку з кількома сотками землі. Переїзд до колективного центру у Грицеві був непростим, але можливість обробляти невеликий садок приносить їм відчуття радості.

Коли родина приїхала у колективний центр, умови проживання були далекі від ідеальних. Бракувало елементарних зручностей.

«Замість туалету були просто діри в підлозі. Душові були старі, все обшарпане. На кухні було тільки дві електроплитки. Світло постійно вимикали, і в будівлі все було електричне. Але якось ми пережили зиму», – ділиться Тетяна.

У квітні Міжнародна організація з міграції (МОМ) направила до Грицева свої мобільні групи. Ремонтні роботи були зосереджені на модернізації ванних кімнат і кухонь колективного центру, які потребували термінового ремонту. У центрі проживають понад 100 переселенців зі східної та південної України.

Завдяки підтримці Європейського Союзу, МОМ модернізувала декілька колективних центрів у Хмельницькій та Вінницькій областях. Ремонт включає обладнані кухні з духовками та новими меблями, покращену систему водопостачання та каналізації, нові душові та туалети у ванних кімнатах, а також новий кахельну плитку. Наразі відремонтовано 14 центрів на Хмельниччині та 53 – на Вінниччині. Деякі центри також отримали нові вікна. Окрім того, на Хмельниччині відремонтовано 24 житлових будинки, які постраждали внаслідок ракетних обстрілів, ще в 11 зараз тривають роботи.

«Зараз набагато краще. Жодних скарг, тільки вдячність. Нарешті ми відчуваємо, що живемо гідно», – каже Тетяна.

Останні дані МОМ свідчать про те, що в Україні живуть приблизно 3 мільйони внутрішньо переміщених людей, які наразі не планують змінювати своє місце проживання. Разом із тим, 58% назвали головною причиною проблеми безпеки. Окрім того, 17% стикаються з проблемами з житлом через руйнування, спричинені війною.

Понад 22% сімей переселенців покладаються на державні виплати для внутрішньо переміщених осіб як на основне джерело доходу. Тетяна та її чоловік підпадають під цю категорію, тому що їм довелося евакуюватися з мінімальною кількістю речей, а Тетяна втратила роботу.  Зараз вони залежні від державних виплат і змушені економити. Сім'я також отримала одноразову фінансову допомогу від ООН, що підтримала їх у цей важкий час.

Хоча вони прагнуть повернутися додому, небезпека, яка триває, робить це для Тетяни та її чоловіка неможливим на даний момент. Оскільки її чоловік потребує догляду через інвалідність, Тетяна наразі не може шукати роботу, а можливості роботи поблизу обмежені.

Незважаючи на труднощі, Тетяна зберігає надію на краще майбутнє та мріє колись повернутися додому. А зараз вона продовжує піклуватися про свого чоловіка та робити все можливе завдяки підтримці, яку вони отримують.

Оскільки війна триває, підтримка та допомога таких організацій, як МОМ, відіграють життєво важливу роль у забезпеченні вимушено переміщених сімей видимістю стабільності та надією на краще майбутнє. Вплив ремонту колективного центру в Грицеві є свідченням позитивних змін, яких можна досягти, коли гуманітарні зусилля об’єднуються для задоволення нагальних потреб уразливих громад.

Цю історію написали Марина Орехова та Анна Цибко з МОМ в Україні.