Ведмедики, врятовані з Війни

Ми вперше зустрілися з Наталією наприкінці весни цього року в Затоці, де вона зупинилася зі своїми двома дітьми, п’ятирічною Алісою та семирічним Алексом, поки її чоловік влаштувався на роботу в Одесі. На той час сплинув майже рік відтоді, як родина залишила Луганськ: «Коли почалися вибухи, я ще намагалася говорити дітям, що це хтось вибиває килим, але пізніше стало неможливо їх обманювати». Наталія та її чоловік вирішили переїхати до Одеси через морський клімат, який, вони сподівалися, буде корисним для здоров’я дітей. «Ми також хотіли, щоб враження від літа та моря допомогли малечі пережити той стрес, якого вони зазнали в Луганську», – додає Наталія.

У Затоці родина знайшла гарний дитячий садочок та початкову школу з уважними вчителями. Діти також стали рідше хворіти, але досі не повністю адаптувалися до нового оточення: «Вони продовжують запитувати, коли ми поїдемо додому, почуваються дезорієнтованими, запитують, які меблі в квартирі наші, а які – ні. Ми привезли їхні улюблені іграшки, але їм досі бракує відчуття дому».

Наталія, педагог та економіст за освітою, почала робити іграшки, коли була в декреті з другою дитиною. Спершу її вироби були дуже простими, а саме – створеними зі шкарпеток. Пізніше моделі почали ставати дедалі досконалішими маленькими виробами мистецтва, що дозволило Наталії брати участь у міжнародних змаганнях та продавати своїх ведмедиків та інших плюшевих тваринок через інтернет.

Коли родина приїхала до Одеси, Наталія звернулася до Державної служби зайнятості у пошуку роботи. Але наявні вакансії на хлібному та консервному заводах передбачали фізично тяжку роботу із зарплатою близько 1 700 грн. «Я розумію, що ми не в тій ситуації, щоб вибирати, але я все ж таки повинна залишатися з дітьми», – каже художниця.

У середньому їй потрібно близько тижня, щоб виготовити ведмедика, але через усі випробування, що їх зазнала родина, Наталія довго не могла ефективно працювати. Дізнавшись із соцмереж про програму підтримки самозайнятості вимушених переселенців, фінансовану Європейським Союзом та впроваджувану Міжнародною організацією з міграції (МОМ), вона вирішила скористатися цим шансом. Наталія взяла участь у тренінгу із самозайнятості, який проводила в Одесі неурядова організація – партнер МОМ «Українські рубежі». «Багато корисної практичної інформації було надано на тренінгу, починаючи порадами із написання резюме й закінчуючи тим, як сформулювати бізнес-ідею та підготувати бізнес-план. Багато людей не знають, із чого почати, а коли ви вмієте скласти маркетингову стратегію, вже значно легше. Якщо ви здатні сприйняти ту інформацію, яку вам надають, і систематизувати її, ці тренінги дуже корисні», – відгукується Наталія про своє навчання.

Із мікрогрантом в рамках спільної програми ЄС та МОМ вона планує придбати швейну машинку, новий ноутбук, щоб моделювати іграшки та працювати зі своїм сайтом, та штатив, щоб робити якісні фотографії ведмедиків.

Утім, для виготовлення іграшок Наталії також потрібне хутро й дрібні деталі. Із девальвацією гривні ціни на витратні матеріали для її виробів драматично зросли. Так, наразі штучне хутро для виготовлення одного ведмедика коштує близько 500 грн.

Очевидно, що проблеми Наталчиної родини далекі від вирішення. Як і для багатьох переселенців, одним із найгостріших питань є помешкання, але художниця намагається знайти щось позитивне у своїй ситуації. «Добре, що зараз люди намагаються підтримувати одне одного й купувати українські товари», – каже вона.
 

Для тих, хто хоче подивитися на іграшки Наталії чи придбати якісь із них, адреса її сайту http://medvedy-teddy.blogspot.com/