Борис* повернувся до свого рідного села на Вінниччині минулого року. Проте це не було звичайне повернення до свого коріння, оскільки чоловікові довелося рятуватися від конфлікту на Луганщині, де він прожив майже 40 років. Борис очолював місцеве комунальне підприємство і мав власний бізнес із виготовлення парканів та надгробків. Із початком конфлікту на Сході України, роботу довелося залишити, а бізнес — закрити. "Приїхав сюди на своїй машині, і це було єдине майно, яке я зміг вивезти", — розповідає Борис.

Наразі він живе у своєї сестри й ремонтує куплений ним через дорогу будинок. “Тут 15 років ніхто не жив", пояснює він, поки ми йдемо через будівельний майданчик подивитися на майбутню сауну та сад, який ще треба обрізати й привести до ладу.  Капітальний ремонт будинку триває, а новий паркан уже сяє окрасою всієї вулиці. МОМ спершу підтримала Бориса інструментами для ремонту, а потім він відвідав тренінг із підприємництва для вимушених переселенців, який за фінансування Норвегії було проведено місцевим партнером МОМ, НУО "Джерело надії". Після тренінгу Борис успішно захистив бізнес-план із виробництва тротуарної та оздоблювальної плитки. Теперь він чекає на отримання гранту й настання весни.  “На холоді плитка не висохне, як слід, і буде бракованою,” пояснює він.

Новим дім Бориса потребує капітального ремонту

Борис швидко став популярною людиною в селі, оскільки почав тренувати місцевих школярів із бойових мистецтв. Спершу в секції займалися 22 учні, але оскільки єдиноборства — справа нелегка, наразі в групи залишилося 13 дітей. Їхні батьки сплачують Борису символічну платню в 50 грн. на місяць, що також мотивує дітей відвідувати заняття.

“У 1970-х я служив в армії у Східній Німеччині, — розповідає Борис.  — “Тоді я почав мріяти про розбудову Європи в Україні. Думав робити це на Луганщині. Зараз, у мої 60 років, я нарешті можу втілювати свою мрію тут, на Вінниччині. Людині завжди потрібна мрія. Це допомагає рухатися вперед".
 

*Ім'я було змінено для захисту приватності

 

RELATED STORIES