-
Про МОМ
Про МОММіжнародна організація з міграції (МОМ) є частиною системи ООН як провідна міжурядова організація, що підтримує гуманну та впорядковану міграцію для загального блага. МОМ працює в Україні з 1996 року.
Про нас
Про нас
МОМ у світі
МОМ у світі
-
Наша діяльність
Наша діяльністьЯк провідна міжурядова організація, що підтримує гуманну та впорядковану міграцію для загального блага, МОМ грає ключову роль у досягненні Цілей сталого розвитку, працюючи у різних сферах, які поєднують гуманітарну допомогу та сталий розвиток. В Україні МОМ підтримує мігрантів шляхом різноманітних заходів із переселення, підтримки та захисту.
- Дані та ресурси
- Як долучитися
- 2030 Agenda
Вінниця — У березні МОМ організувала другий регіональний форум «Осілі птахи» для переселенців, де учасники та учасниці могли поділитися власним досвідом, відчути підтримку та знайти нових друзів. Історії відновлення після вимушеного переміщення розказали освітяни, митці, промисловці. Усі вони власним прикладом доводять, що внутрішнє переміщення може надавати нові можливості, а не лише приносити втрати. Ми зібрали найцінніші поради, як подолати труднощі, адаптуватися на новому місці та змінити своє життя на краще на новому місці.
Порада №1: Щоб відволіктися від поганих думок, треба робити щось своїми руками
Коли через рік після початку повномасштабного вторгнення Ольга Удинська повернулася у напівзруйновану Мар’їнку на Донеччині, вона побачила лише руїни власного будинку. Серед груди цеглин та ганчір’я вона була здивована знайти єдину дивом вцілілу річ — станок для бісероплетіння із залишками незавершеного гердана на ньому. Цей станок подарував їй чоловік перед повномасштабною війною, і вона натхненно вчилася створювати українські прикраси, але встигла завершити лише одну. Потім були обстріли, евакуація, нове місто та шлях до відновлення.
«Я забрала знайдений станок у Вінницю і перші декілька місяців я просто на нього дивилася, бо це була болюча згадка про мій зруйнований будинок. Але потім якось само собою пішло. І зараз я маю дуже багато виробів. Я їх всі роздаровую друзям, знайомим. Я зрозуміла, що все, що ми робимо руками, відволікає, допомагає розслабитися».
Ольга, вчителька української мови та літератури, з родиною перемістилася у Вінницю. Перші місяці Ольга оговтувалася від пережитого та згодом почала знову вести уроки та налагоджувати освітній процес дистанційно. Щоб зняти стрес, вона плела прикраси із бісеру вручну:
«Коли все набридло і тобі здається, що ти вже не можеш терпіти, я сідаю і плету якийсь браслетик. І коли бачиш цей готовий браслет, то вже здається, що не все так погано, що все буде добре».
Окрім занять бісероплетінням Ольга дізналася також про заходи, які команда психосоціальної підтримки МОМ проводить у Вінниці, і не одноразово долучалася до відвідування майстер-класів, екскурсій, психологічних практик з використанням арт-методик та інших активностей для переселенців, що допомогло їй відновити соціальні зв’язки:
«Я відпочивала душею. Знайшла багато друзів, це і вінничани, і переселенці, і ми тепер така маленька сім’я».
Порада №2: Не боятися просити по допомогу, а коли самотньо — іти до людей
Вимушене переміщення часто пов’язане з кардинальними змінами в житті людини та втратою звичних соціальних зв’язків. Відновлення їх допомагає не лише швидше пристосуватися до нових обставин, але й інтегруватися у нове життя.
За день до початку повномасштабного вторгнення артистка балету Херсонського театру імені Куліша Марія Карнаух відіграла прем’єрну виставу, до якої трупа готувалася кілька місяців, а наступного дня ще сподівалася, що другий показ все-таки відбудеться. Утім вистава не відбулася, Херсон опинився в окупації, а життя дівчини докорінно змінилося:
«Окупація — це суцільне очікування. Все, що тобі залишається, доки ти чекаєш, — кожного дня робити вибір на користь своєї ідентичності та моральності», — згадує Марія. Через п’ять місяців їй з кішкою вдалося виїхати у Вінницю — знайомі знайомих допомогли та прихистили. Потім вона жила в акторському гуртожитку театру імені Садовського, і знову руку допомоги їй простягли незнайомі люди — місцеві актори, які приносили речі для її порожньої кімнати, віддавали одяг та меблі.
«Це був найскладніший період адаптації. Бо і постановок нових немає. Друзів нема, звичного ритму життя нема. Здавалося, що все, що у мене було — це валіза, кішка і очікування». Коли її квартиру у Херсоні затопило внаслідок підриву Каховської ГЕС вона зрозуміла, що повертатися вже нема куди:
«Якщо з окупації я виїхала через п’ять місяців, то окупація з мене — через півтора року, коли я нарешті зрозуміла, що весь цей час моє життя перебувало на паузі, у режимі очікування».
Зараз Марія працює в театрі, задіяна у багатьох творчих проєктах, веде акторські курси для дітей та дорослих та вважає, що найбільші успіхи в неї ще попереду. Але якби не допомога інших людей, вона не впоралася б сама:
«Коли тобі самотньо, варто іти до людей, навіть якщо здається, що ніхто тебе не зрозуміє. Повномасштабне вторгнення показало, що люди можуть бути здатні на «надлюдську» людяність. Варто просити по допомогу, якщо вона тобі необхідна. Навіть якщо здається, що поруч нема такої людини — вона знайдеться».
Порада №3: Треба діяти та не боятися змін
Історія внутрішнього переміщення Марії Солдатової розпочалася у 2014 році, коли її рідний Донецьк почали обстрілювати, а згодом захопили російські війська. Працюючи усе життя пекаркою на хліборобному заводі, Марія була вимушена виїхати у село на Вінниччині, де колись жили її батьки.
«Роботи в селі не було зовсім, тільки ферма. Я попросила взяти мене хоч дояркою. Власник відмовляв мене, казав, що я не протримаюся і дня, але я настояла на своєму». За пів року Марія навчилася доїти корів, доглядати за худобою і зрештою вирішила, що хоче працювати на себе. Вона знайшла оголошення про програму грантів МОМ та подала заявку. Так розпочалася реалізація її мрії.
«Узимку, коли мені було сумно і не було що робити, я саджала квіти, коли вони виростали, я їх виривала і саджала знову. Це давало мені відчуття того, що життя відновлюється. Навесні я засіяла пів городу квітами, бо не знала, як вирощувати щось інше. Сусіди сміялися з мене, але я не зважала. Мені було красиво та приємно». Пізніше Марія стала продавати вирощені квіти, що стало для неї ще одним джерелом прибутку. Зараз її ферма допомагає утримувати родину та робить Марію щасливою, тож вона не пошкодувала про прийняте десять років тому рішення. Вона розраховувала здебільшого на себе та не боялася розвивати нові навички, пробувати щось незвичне, шукати нові шляхи прибутку. Її історія є чудовим зразком життєстійкості, проте часто у складних життєвих обставинах важливо шукати допомоги і в інших людей.
Важливо пам’ятати, що ви не самі у скруті. Навіть якщо поруч немає рідних чи людей, здатних підтримати морально, ви завжди можете звернутися за порадою до психолога МОМ.
Віталій Бєлов, фахівець МОМ з психічного здоров’я:
«Простими словами, резильєнтність — це здатність людини відновлюватись або протистояти стресовим чи травматичним подіям. Люди мають різний характер, різну мотивацію, систему цінностей та історію життя. Тому і методи самопідтримки є різними, а кожна людина повинна шукати власні. Окрім того, що людина може зробити сама для себе, ми, як команда психічного здоров’я та психосоціальної підтримки МОМ, спираємось на підхід, який дозволяє отримати підтримку від спільноти.
Бути потрібним, відчувати себе частиною громади, допомагати, отримувати допомогу від інших, коли це потрібно, мати знайомих, друзів у громаді — ці способи допомагають знайти ресурс соціальної підтримки. Саме тому ми й влаштували Форум «Осілі птахи». Він є великим майданчиком для спілкування та знайомства, пошуку натхнення та підтримки в історіях інших людей, які змогли переїхати та пережити власні втрати».