Обриси стійкості: розмови про мистецтво підтримують психічне здоров'я переселенців

Харків — Валентина, тендітна та стримана жінка, шкільна вчителька з великим досвідом, із волоссям, зібраним в охайнийпучок, делікатно розглядає репродукції творів мистецтва, що лежать перед нею. Вона та інші жінки-переселенки зібралися сонячного дня, щоб поговорити про мистецтво та поезію, а також спробувати власні художні здібності в бібліотеці харківського коледжу, де вони всі зараз мешкають. 

Прагнучи задовольнити потреби внутрішньо переміщених осіб у сфері психічного здоров'я в Харкові, МОМ у співпраці з Харківським художнім музеєм організувала захід у колективному центрі для переселенців, який складався з лекції та вправи на самоаналіз. 

«Я завжди була ненаситним читачем. У шість років у мене вже був абонемент у бібліотеку. Я прочитала всі 12 томів зібрання творів Стендаля до того, як мені виповнилося 12 років», — ділиться своєю пристрастю до літератури Валентина, яка також пише вірші у вільний час. Вона залюбки поділилася кількома рядками з одного зі своїх віршів: 

«Коли я думаю собі, з якого дива, 

ростуть слова і думка зріє,  

неначе ангел  — тиха мрія,  

тоді я вірю в чудеса і тим щаслива». 

На початку заходу працівники Харківського художнього музею прочитали коротку лекцію та представили друковані копії робіт видатного українського поета і художника Тараса Шевченка. Учасники долучилися до жвавої дискусії про творчий шлях Шевченка, досліджуючи його роботи та еволюцію його особистості як художника.

Валентина, колишня вчителька середньої школи та історик з Куп'янська, міста, що сильно постраждало від війни, була змушена покинути рідну домівку. Вона поділилася своїм жахливим досвідом виживання під час окупації міста російськими військами та впливу бойових дій на її родину. Згадуючи дні, проведені в підвалі разом із сусідами, вона розказала про страх і невпевненість під час обстрілів: 

«Моя сусідка, її син, моя дочка, дві собаки —  всі ми жили в крихітному підвалі. Ми боялися виходити через обстріли. У нас було трохи води і лом, на випадок, якщо двері заклинить. Ми не виходили з підвалу більше тижня».

Серед небагатьох речей, які їй вдалося врятувати з дому, були заповітна книга творів Тараса Шевченка та традиційний український рушник, що належав її бабусі. 

Ці речі, просякнуті культурним змістом та особистими спогадами, нагадують Валентині про її коріння та дають відчуття спокою та чогось знайомого серед невизначеності буття в умовах переміщення. 

Будинок Валентини, як і багато інших будинків у Куп'янську, був пошрамований війною: вибиті вікна, пошкоджений дах, один із осколків ракети впав на її подвір'я. До лютого 2022 Валентина була активним членом своєї громади, знаходила радість у своєму захопленні історією, участі в місцевому хорі та творчості, наприклад, у написанні віршів. 

Через це вона була обізнана з творчістю Тараса Шевченка на рівні музейної лекторки, залучаючи присутніх до жвавої дискусії про сенс віршів і картин письменника. 

«Завдяки таким спільним заходам переселенці з постраждалих від війни територій мають можливість не лише емоційно розслабитися, а й поринути у світ мистецтва та розширити свої знання», — розповідає Наталія Коваленко, соціальна працівниця команди МОМ із питань психічного здоров'я в Харкові. 

Окрім лекції, команда МОМ із питань психічного здоров'я та психосоціальної підтримки провела вправу, спрямовану на підтримку здатності людей справлятися з поточними та майбутніми стресами за допомогою практики саморефлексії. Учасницям було запропоновано поміркувати над двома ключовими аспектами їхнього життя: що їх підтримує і чим вони найбільше пишаються, і написати про це на аркуші паперу. Ця інтроспективна вправа мала на меті сприяти підвищенню відчуття самоефективності та стійкості серед учасників, більшість із яких є переселенцями з районів активних бойових дій, таких як Куп'янськ та Дворічна, та кожен з яких має власну унікальну історію жаги до життя та витривалості. 

Оскільки війна в Україні триває, подібні ініціативи відіграють життєво важливу роль у наданні необхідної емоційної підтримки тим, хто постраждав від переміщення та війни, а також у створенні простору для налагодження соціальних зв'язків. Цей захід став можливим завдяки фінансуванню Міністерства закордонних справ, у справах Співдружності та розвитку Великої Британії.