Історія
19 сер 2022
By: Iryna Tymchyshyh and Alisa Kyrpychova

Гуманітарні працівники в Україні — не новачки у подоланні кризових ситуацій. У 2014 році військовий конфлікт на сході спричинив  хвилю переміщення, змусивши майже півтора мільйона людей покинути власні домівки. Однак воєнне вторгнення Росії 24 лютого спустошує країну вже шість місяців, ставши причиною внутрішнього та зовнішнього переміщення понад 13 мільйонів людей, що змусило гуманітарну систему працювати в екстреному режимі. Тисячі волонтерів, служби швидкого реагування та гуманітарні організації мобілізувалися та об’єднали зусилля, попри особисті виклики, зокрема переміщення, втрату домівок та розлуку зі своїми близькими.

«Я бачу себе в очах переселенців»

У лютому Євгенія Коваленко очолювала польовий офіс МОМ у Сєвєродонецьку на Луганщині. Місто з населенням у близько сто тисяч осіб стало її другим домом у 2016 році, після того, як  вона виїхала з непідконтрольних урядові територій. Усю команду МОМ у Сєвєродонецьку спіткала така ж доля — пройшовши через переміщення, вони змогли розпочати життя спочатку, знайти житло та школи для своїх дітей, і працювали над втіленням низки проєктів МОМ, допомагаючи постраждалому від конфлікту населенню. 

Євгенія очолює регіональний офіс МОМ в Івано-Франківську. Фото: МОМ/Ірина Тимчишин

«Попри конфлікт, що тривав на сході Україні, мешканці Сєвєродонецька намагалися віднайти стабільність у повсякденному житті, приймаючи новий стан речей. Наша робота у МОМ була спрямована на підтримку нагального економічного відновлення та розширення можливостей для постраждалих осіб. 24 лютого хиткий мир знову було зруйновано разом з роками прогресу у сфері гуманітарного реагування та розвитку», – згадує Євгенія. Зараз Сєвєродонецьк окупований Російською Федерацією після важких боїв, внаслідок яких було знищено майже 80% цивільного житла, включно з домівками гуманітарних працівників. 

Знищена цивільна інфраструктура у Луганській області. Фото: Державна служба України з надзвичайних ситуацій

У лютому команда на чолі з Євгенією переїхала на західну України, де відкрила регіональний хаб МОМ в Івано-Франківську. У перші хаотичні дні війни, коли місто було вщерть переповнене людьми, що утікали від бойових дій, деякі працівники жили у колективних центрах для внутрішньо переміщених осіб, адже терміново знайти інше помешкання було неможливо. 

Пріоритетами Євгенії були пошук житла для колег, багато з яких виїхали з родинами й дітьми, а також початок гуманітарного реагування в регіоні на тлі безпрецедентної кризи, що розгорталася. 
 

Видача гігієнічних наборів переселенцям в одному з колективних центрів Івано-Франківська. МОМ/Ірина Тимчишин

«Зазнавши переміщення двічі, ми, як ніхто інший, розуміємо ситуацію, в якій опинилися мільйони українців. Коли я зустрічаюся з переміщеними особами, я бачу себе тією, якою я була у 2014 році, у їхніх очах. Тоді у мене на руках була маленька дитина і я була безсила перед обличчям війни. Зараз я почуваюся сильнішою, адже знаю, як діяти і як допомогти іншим. Ми маємо справу з потребами значно більшого масштабу, але водночас і краще розуміємо їхню суть», — каже Євгенія, яка нині очолює регіональний офіс МОМ, де працюють 13 національних та міжнародних працівників з метою реагування на потреби переміщених українців, яких прихистила область. 

Серед головних завдань МОМ — покращення житлових умов для переселенців у колективних центрах, де близько ста осіб іноді мешкають в одному приміщенні. На Івано-Франківщині близько 4 500 тисяч осіб живуть у таких центрах. МОМ допомагає таким закладам, надаючи побутову техніку, ковдри, індивідуальні засоби гігієни, пральні машини та сушарки, а також здійснюючи базові ремонтні роботи.

Колективний центр для переміщених осіб у спортзалі ліцею. Фото: МОМ/Ірина Тимчишин

«Умови, в яких живуть люди — далекі від нормальних. Я бачу, як наша робота приносить зміни. Хоча зараз ми зосереджені на реагуванні на надзвичайні ситуації, ми також починаємо думати про заходи відновлення, адже багато переселенців не мають куди повертатися і будуть змушені будувати життя спочатку. Як нам це довелося зробити вже двічі», — каже Євгенія. 

«Коли всі панікували, ми стали справжньою опорою для людей»

Швидкість, безперервність та масштаби гуманітарного реагування МОМ в Україні стали можливими не лише завдяки працівникам організації, а й завдячуючи мережі 50 місцевих партнерських громадських організацій, що працюють на місцях. Аби забезпечити зростаючі потреби, більшість із них миттєво переорієнтували діяльність і зараз зосереджені на наданні гуманітарної допомоги.

 
Уже за кілька тижнів після початку воєнного вторгнення в Україні перша партія допомоги від МОМ, зокрема набори з засобами гігієни та догляду за дітьми, матраци, сонячні лампи, спальні мішки та набори посуду, дісталися Запоріжжя на південному сході України. В останні дні це місто залишається у центрі уваги через сусідство з найбільшою в Європі атомною елекстростанцією, що опинилася під прицілом бойових дій, які, за словами Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша, можуть призвести до катастрофічних наслідків не лише на прилеглих територіях, а й у всьому регіоні та за його межами. 
 

Найбільш постраждалі східні та південні регіони України гостро потребують допомоги. Фото: Посмішка ЮА

«До 24 лютого ми не займалися гуманітарною допомогою. Ми ніколи не працювали з видачею гігієнічних наборів чи харчів. Ці виклики були новими для нас. Наші можливості зросли від видачі 120 наборів за день до 20-30 тонн допомоги», — пояснює Анна Чернова, менеджерка програм партнерської організації МОМ — благодійного фонду «Посмішка ЮА», діяльність якого була зосереджена на розбудові системи соціального забезпечення країни та протидії торгівлі людьми.

Зараз фонд працює у логістичному хабі в Запоріжжі, що став новим серцем міста, щодня зустрічаючи переселенців, які прибувають переважно з тимчасово окупованих територій області, а також з Херсонщини та Донеччини. Тут тісно співпрацюють органи державної влади, соціальні служби та громадські організації, щоб люди могли отримати всю доступну допомогу: від інформації про відновлення навчання дітей до розміщення в колективних центрах та отримання сімейних гігієнічних наборів. Перед хабом «Посмішка UA» облаштувала польову кухню, де людям пропонують гаряче харчування.

Переселенці отримують допомогу в логістичному хабі в Запоріжжі. Фото: Посмішка ЮА

Людям, що прибувають сюди, довелося пішки перетнути понад 20 військових блокпостів через лінію зіткнення, утікаючи від обстрілів та кровопролиття. Гуманітарні працівники допомагають переселенцям та уразливим особам серед місцевих громад, а також тим, хто вирішив повернутися додому на тимчасово окуповані території, надаючи їм предмети першої необхідності, як-от харчі, для важкої подорожі. 

«Ті, хто приїжджають до Запоріжжя, не очікують отримати допомогу. Вони не вірять, що хтось на них чекає тут, тому вони дуже розчулені нашою підтримкою», — наголошує Анна. 

Команда фонду зазначає, що потреби в Україні за останні місяці майже не змінилися, але суттєво зросли їхні масштаби. Зростання безробіття ускладнює забезпечення нагальних потреб у харчах, засобах гігієни, сонячних лампах, матрацах та медикаментах. 

Видача допомоги МОМ у Запоріжжі розпочалася уже за кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення. Фото: Посмішка ЮА

«Наш хаб міг приймати до 3 тисяч осіб щодня, коли працювали «зелені коридори», — кажуть члени команди, які також допомагають евакуйованим цивільним. У травні місто стало пунктом призначення евакуаційного маршруту, який ООН організувала для цивільних, що ховалися у бункерах заводу Азовсталь у Маріуполі. У Запоріжжі людей, які пройшли через пекло на землі, з теплотою зустрічали волонтери та міжнародні організації, надаючи воду, їжу та психосоціальну підтримку. 

Евакуація людей з Азовсталі тривала 5 днів. Фото: OCHA/Катерина Клочко

«Люди втратили віру і ми намагаємося її відновити»

Попри виклики, команда «Посмішки ЮА» у Запоріжжі продовжила зростати, залишаючись відданою принципу «Залишаємось і допомагаємо». 65 волонтерів — з-поміж місцевого населення та переселенців — працюють зараз у фонді на постійній основі. Вони допомагають розвантажувати, сортувати і розвозити гуманітарну допомогу. Волонтери стали справжньою рушійною силою громадських організацій в Україні, які зазвичай не мають достатньо коштів для розвитку спроможностей. Для «Посмішки ЮА», що працює на передовій, ці сміливі люди  є життєво важливим людським ресурсом. 

Волонтери у логістичному хабі допомагають щойно прибулим переселенцям. Фото: Посмішка ЮА

Анна волонтерить на мобільній польовій кухні «Посмішки ЮА». Її випробування почалися ще в 2014 році. Уже вдруге жінці довелося рятувати дітей, спершу утікаючи з Донецька шість років тому, коли конфлікт спалахнув на сході України, а потім — з Енергодара на півдні України навесні 2022 року. 

Анна каже, що її перший досвід переміщення буде вкрай складним. Громадські організації — єдині, хто допоміг родині. Коли життя змусило Анну вдруге покинути домівку, вона вирішила скористатися своєю внутрішньою силою, щоб підтримати інших, аби ніхто не залишився наодинці зі своїми проблемами. 
 

Анна разом з двома дітьми уже двічі зазнали переміщення. Фото: Помішка ЮА

Люди, які приходять у пошуках гарячої їжі, також отримують дещо навіть цінніше — увагу та бодай трішки позитиву від Анни та інших волонтерів, які уже стали великою родиною підтримки. 

«Чому я тут? Бо розумію, через що доводиться проходити людям. Я з цим стикалася сама і можу підтримати їх психологічно, допомогти відновити їхню віру у те, що принесе наступний день, і у людей», — зазначає Анна.