Не час здаватися

«Я не можу втратити надію і здатися. Бо хто тоді подбає про мою сім'ю? Ми є одне в одного і це найважливіше», — розмірковує Станіслав, який починає відбудовувати життя з нуля, вже вдруге втікаючи від війни. 

Мотивація Станіслава збігається з причинами, що сприяли колективній стійкості українців, які зберегли свою здатність протистояти спустошенню та щоденним викликам війни. Згідно зі швидким аналізом ситуації у сфері психічногоздоров’я та психосоціальної підтримки, єдність, національна самосвідомість та гордість, безкорисливість та підтримка інших були ключовими факторами, які допомагали людям пережити труднощі.  

Станіслав та його дружина Наталія втекли з рідної Авдіївки на Донеччині у 2014 році під час збройного конфлікту на сході України. Вони залишили все, включно з житлом і родинним бізнесом, в якому чоловік надавав послуги електрика, а дружина займалася клінінгом. Відтоді подружжя жило в Харкові, намагаючись інтегруватися в місцеву громаду та вкладаючи свій час і ресурси, щоб знову відчути себе вдома на новому місці. 

«Спочатку ми відчували себе чужими в Харкові. На щастя, там у нас були фантастичні друзі, які нас усіляко підтримували. Однак виникало відчуття, що нас не приймають у суспільстві. Іноді люди не хотіли нас наймати на роботу і знайти квартиру також було непросто», - згадує Наталія.

Тільки нещодавно все почало ставати на свої місця. Станіслав знайшов роботу, що дозволила йому мати стабільне джерело доходу, а в 2021 році родина придбала житло. Проте у Наталії було передчуття, що насувається якесь лихоліття: «Коли ми вперше зайшли у квартиру, я подивилася навколо і сказала Стасу «Ми тут не будемо жити». Так, наче серце намагалося попередити мене».

Ранок 24 лютого 2022 року зруйнував їхні плани та мрії. Коли російські війська почали наступ на Харківщині, родина втекла на Закарпаття.  

У черговий раз родина була змушена покинути свій дім, не маючи засобів до існування, лише з однією валізою в руках. Війна та переміщення серйозно позначилися на здоров'ї та добробуті Станіслава та Наталії, а також їхніх літніх батьків.

У межах програми захисту МОМ підтримала родину, надавши Станіславу допомогу для самозабезпечення. Отримавши інструменти та перфоратор, чоловік може надавати послуги електрика. Можливість знову працювати дозволила йому винайняти квартиру для своєї родини та задовольнити нагальні потреби.

І Станіслав, і Наталя сподіваються, що зможуть повернутися до Харкова та допоможуть відбудувати місто: «Ми віримо, що ці інструменти від Міжнародної організації з міграції стануть в нагоді під час відновлення України після закінчення війни», — діляться планами Наталія та Станіслав.