Назад у сідло. Назад до цивільного життя

Сонячного недільного ранку Болівія, Додо і Рада сповнені хвилювання в очікуванні особливих гостей. Побачивши людей, вони починають принюхуватися, сподіваючись вловити запах яблук, які завжди приносять відвідувачі. Для коней зовнішній вигляд гостей не має значення. Важливе лише ставлення та смаколики. В обмін вони віддають те, що можуть – безумовне прийняття та емоційний зв'язок без смутку та надмірної цікавості. 

Більшість сьогоднішніх відвідувачів — ветерани війни в Україні — чоловіки молодого та середнього віку, яким нещодавно ампутували руки чи ноги і які перебувають у процесі реабілітації або чекають на протезування. Після бойових дій на передовій вони повертаються у цивільне життя, стикаючись із численними проблемами. 

Безкоштовні заняття з іпотерапії на заході України організували Василь та його дружина Олександра, а нещодавно до команди долучилась ветеран Наталка із позивним «Сонечко». Вперше з війною вона зіткнулась у 2014 році, коли пішла добровольцем до армії. Повернувшись до цивільного життя, Наталка пройшла курс тілесно-орієнтованої терапії та відкрила власний ветеранський центр у Київській області, який довелось залишити у лютому із початком повномасштабного російського вторгнення. 

«Мій власний шлях повернення до цивільного життя був дуже складним і тривав два роки. Я знаю, що насправді війна нічого нового не додає, вона лише проявляє те, що приховано всередині — занижену самооцінку, пережите насильство, брак спілкування», — каже Наталка. 

Ветерани кажуть, що відхід від військової служби може бути схожим на втрату частини ідентичності. Іпотерапія з такими чутливими та соціальними тваринами, як коні, може змінити ситуацію, допомагаючи ветеранам залікувати рани війни, подолати ізоляцію та знову стати активними членами суспільства. Сеанси, що проводять Олександра та Наталка, базуються на наукових засадах, психологічній підтримці та чітких правилах. Такий підхід знайомий людям, які пройшли військову підготовку та службу. 

Конюшня розташована за 40 кілометрів від Львова, у глухій сільській місцевості, далеко від міського галасу, інтернету, оперативних новин про війну і навіть мобільного зв'язку. Тут є крита арена та кілька пасовищ, оточених мальовничими полями та лісовими стежками, які ідеально підходять для занять із кіньми. Олександра та Наталка поєднують ветеранів з тваринами на основі їхнього характеру. Відвідувачі повинні навчитися не тільки їздити верхи, а й доглядати за конями – чистити, сідлати та годувати їх. 

Олександра пояснює, що для ветеранів важливо відчувати підтримку під час переходу від військового до цивільного життя. Їм також потрібно навчитися жити самостійно та піклуватися про себе. 

«Аварія» – так жартівливо ветерани називають падіння з коня. Після кожної «аварії» їм потрібен якийсь час, щоб повернутися у сідло. Але з кожним новим візитом вони їздять верхи дедалі впевненіше. Після сеансу ветерани можуть поговорити з психологом та лікарем про свої фізичні відчуття та пережиті емоції. Оскільки коні віддзеркалюють настрій та емоції людини, ветеранам легше зрозуміти власні почуття. Їх також заохочують поділитися враженнями з іншими ветеранами, аби завести нові знайомства. 

«Нещодавно один із ветеранів сказав мені, що після втрати руки він побачив більше можливостей. Він прийняв усе, що з ним сталося, і на п'ятому сеансі іпотерапії вже навіть стояв на своєму коні», — ділиться Наталка. 

Зниження посттравматичного стресу та тривожності, робота з підвищеною пильністю та іншими психічними проблемами, покращення якості сну та самопочуття – ось лише деякі переваги взаємодії з кіньми для ветеранів з інвалідністю та різними видами психічних розладів. Людям з ампутаціями терапія верховою їздою також дозволяє відновити рухові навички, рівновагу, покращити рухливість та краще адаптуватись до своєї інвалідності. 

Загальна улюблениця Додо полюбляє позувати перед камерою. Кобила пережила кілька тижнів бойових дій під Чорнобилем, поки її перевезли до Львова. Ветеран із ампутованою ногою їде верхи на Додо і зупиняється після кола. «Ще одне коло чи ти хочеш закінчити? — запитує Наталка. — Як скажеш, — відповідає ветеран. — А чого ти бажаєш? — Я можу зробити ще одне коло». Такими маленькими кроками ветерани навчаються прислухатися до себе та ставити перед собою нові цілі.  

«Зрештою вони можуть запитати себе, чим вони хочуть займатися в житті — виграти грант на відкриття бізнесу, навчання чи перекваліфікацію… Ми повинні заохочувати їх рухатися вперед», — каже Олександра. 

МОМ підтримала ініціативу ветерана Василя та Олександри у межах проєкту зміцнення стійкості громад шляхом соціально-економічної підтримки ветеранів за фінансування ЄС минулого року. Завдяки отриманому гранту Олександра та її чоловік придбали якісні сідла та інший кінний інвентар для проведення занять з іпотерапії для ветеранів, дітей з аутизмом та  людей з особливими потребами. 

Наразі Олександра хоче відкрити ветеранський простір у Карпатах. Її план відображає наявні  потреби в українському суспільстві. У травні Міністерство у справах ветеранів України спрогнозувало, що після повномасштабної війни кількість ветеранів, членів їхніх сімей та сімей загиблих військових може збільшитись до 5 мільйонів осіб. 

Колишній військовий льотчик, а нині психолог місцевого реабілітаційного центру Сергій став сполучною ланкою між ветеранами та сеансами іпотерапії. У чоловіка паралізована вся нижня частина тіла, тож усі складнощі одужання та відновлення він розуміє на власному досвіді. На його прикладі ветерани розуміють, що успішно повернутись до цивільного життя можна навіть після тяжких поранень. 

Сьогодні лікар та інші ветерани переносять Сергія з інвалідного візка у сідло. Оскільки люди та коні пересуваються, використовуючи однакові кругові рухи, верхова їзда може допомогти людині згадати цей рух. У сідлі Сергій починає посміхатися – з кожним новим колом все ширше. 

This story was written by Alisa Kyrpychova from IOM Ukraine.