«Mені необхідно почуватися потрібною, тому я завжди Працювала»

Ельмаз знаходить хвилинку, щоб із нами привітатись, і швидко повертається до кухні, де вона разом зі своєю матір‘ю зайнята приготуванням традиційних кримськотатарських страв. Приватний будинок, який вони винаймають у тихому передмісті Вінниці, наповнений смачними ароматами. Апетитні тістечка з‘являються з духової шафи, придбаної МОМ.

«У Криму ми готували тільки для себе, а зараз треба заробляти цим на життя», – розповідає Ельмаз. 1989 року вона переїхала з родиною до Криму з Узбекистану, куди її сім‘ю було депортовано у 1944 році. На подолання труднощів після повернення пішло багато часу.

«Ми тільки почали спинатись на ноги, коли довелося знову переїжджати», – зітхає мати Ельмаз, Аваз. Сім’я поїхала з Криму залишивши все. Корів мусили продати втричі дешевше за ціну, за яку колись їх придбали.

Ельмаз сумувала за котами, яких довелося залишити в Криму в родичів, і тому сім’я взяла до себе місцеву кішку, яка стала членом родини і другом двом дітям Ельмаз. Хлопчик і дівчинка ходять в одну школу, вже другу для них у Вінниці, бо у першій почалися проблеми з іншими учнями. Зараз діти задоволені своїми однокласниками і вчителями.

Чоловік Ельмаз, Ридван, займається ремонтами квартир разом із іншим кримським татарином-переселенцем та місцевими будівельниками. МОМ забезпечила його столярними інструментами для започаткування свого бізнесу.

«Протягом перших шести місяців тут у мене не було роботи і це було дуже тяжко, – говорить Ельмаз. – Мені необхідно почуватися потрібною, і тому я завжди працювала, іноді навіть на кількох роботах відразу». Спочатку вона в’язала дитячий одяг і продавала його в маленькому магазинчику, відкритому іншою переселенкою, жінкою з Донбасу. Пізніше, коли МОМ допомогла Ельмаз, надавши холодильник і духову шафу, у неї з’явилась можливість почати готувати традиційні кримськотатарські страви на продаж.

У той час, коли страви Ельмаз стали вже досить популярними в місцевих магазинах, сім’я взяла участь у тренінгу з мікро-підприємництва для внутрішньо переміщених осіб, проведеному місцевою неурядовою організацією «Джерело надії» – партнером МОМ у рамках проекту, фінансованого Норвегією. Після успішного захисту бізнес-плану, Ельмаз і Ридван збираються придбати більшу плиту і холодильник, а також столи і деяке обладнання для того, щоб розширити свій бізнес і навіть найняти кількох співробітників.

«Мій батько був шеф-кухарем, але він не дозволив мені піти його шляхом, – ділиться своєю історією Ельмаз. – Я здобула освіту трикотажника і працювала помічником у магазині, менеджером складу, а також у приватному кондитерському магазині. Але обдурити долю неможливо, і ось тепер я – шеф-кухар».