Культура постає з руїн у передмісті Києва

Бородянка, 23 жовтня 2023 – Навесні 2022 року, коли російські загарбники відступили з Бородянки, що у передмісті Києва, графіті знаменитого вуличного художника Бенксі з'явилося на стіні зруйнованого війною будинку.

Цей витвір мистецтва – гімнастка, що балансує на руїнах, – став одним із символів стійкості міста разом із простреленим пам'ятником Тарасу Шевченку та півником васильківської майоліки й шафкою, що втрималися на стіні розбомбленої кухні. 

Попри таку міжнародну славу Бородянки, зусилля місцевих худоржників, музикантів та фахівців бібліотечної справи із відродження їхнього улюбленого містечка залишаються маловідомими за межами України.

Наталія Вишинська очолює місцевий департамент культури майже два десятиліття. Її робоче місце – у місцевому палаці культури, що стоїть навпроти знищених у березні 2022 житлових будинків і досі несе на собі шрами руйнувань. Попри війну, пані Наталія залишилася відданою своїй команді та їхній спільній справі.

«26 лютого 2022, на третій день вторгнення, ми з колегою з бухгалтерії були тут, нараховували співробітникам зарплату. Ми відновили роботу 15 квітня 2022 і рік працювали з вибитими вікнами, закритими плівкою»,  – згадує вона.

Перші тижні тяжких боїв Наталія разом із чоловіком, невісткою та двома онучками ховалися у погребі. Зрештою, родині вдалося виїхати. Наталія недовго перебувала на Західній Україні, але незабаром повернулася до Бородянки і знайшла її в руїнах.

Із 26 закладів культури, 18 були пошкоджені чи зруйновані: 95% їхньої матеріально-технічної бази було знищено. Опинилася в цьому сумному списку й місцева школа мистецтв.

«Усі музичні інструменти, включно з роялем, було знищено. У нас була скрипка 1826 року, зберігалася в сейфі, але він розплавився у вогні. Лише обгорілий скрипковий ключ залишився на купі каміння», – розповідає пані Наталія. 

До початку повномасштабного російського вторгення Наталія та її колеги працювали над модернізацією культурних установ у Бородянці, населення якої до лютого 2022 становило близько 13 тис осіб. Наталія використовувала свій досвід роботи психологом, щоб перетворити місцевий кружок шиття на театр мод, де учениці й учні могли дефілювати на сцені, демонструючи свої вироби, здобуваючи впевненість і долаючи страх перед аудиторією.

До війни, бібліотекарі Бородянки допомагали людям старшого віку здобувати навички цифрової грамотності.

«Оскільки багато молоді виїхало, щоб знайти роботу та безпеку де-інде, тепер ця послуга особливо користується попитом серед їхніх дідусів та бабусь, але досі нам бракувало комп'ютерів», –  пояснює пані Наталія.

Відколи уряд України відновив контроль над Бородянкою та північними регіонами країни, багато людей повернулися з вимушеного переміщення. За словами пані Наталії, насамперед повертаються ті, кому зараз 40 чи 50 років.

Наталія віддано відроджує культурне життя містечка. Від минулого року вона та її колеги провели кілька публічних заходів.

«Ми не вживаємо слово "концерт", ми кажемо "урочистості з музичними номерами". Концерти будуть після перемоги», – розповідає вона, визнаючи, що деякі люди досі можуть вважати подібні заходи недоречними. Однак для сотень відвідувачів та для організаторів усе це має сенс: «Багато наших артистів втратили рідних, багато втратили свої домівки. Спершу, вони не могли співати. Комусь знадобилося два місяці, комусь три. Вони змогли. Вони знову співають».

Наталія має колегу, піаністку й виконавицю, яка викладає у школі мистецтв. За рік до російського вторгнення вона написала пісню, яку присвятила своїй матері, Галині, що також була працівницею в галузі культури. У березні 2022 Галина не встигла вибігти зі свого дому на центральній площі Бородянки, перш ніж у нього влучила бомба. Її тіло так і не змогли ідентифікувати, тому вона досі вважається зниклою безвісти. На одному з вуличних концертів колега Наталії вирішила заспівати ту саму пісню. «Моя мама мене почує», – сказала вона. Але не змогла: голос тремтів і сльози завадили. Пройшов місяць. І на наступному концерті вона заспівала пісню про маму.

«Ми йдемо на кладовище, віддаємо шану, ми плачемо за нашими загиблим. Але мені здається, що вони хотіли б, щоб життя у Бородянці продовжувалося», – каже пані Наталія. 

Разом із командою вона продовжує залучати психологів до культурних заходів, особливо розрахованих на дітей: «Діти бояться смерті, каліцтва, бояться втратити своїх батьків та домівки. Завдяки малюванню, музиці та іграми вони можуть висловити свої страхи й травмуючий досвід, а ми можемо допомогти їм прожити ці тяжкі емоції та жити далі».

Наталія пишається людьми своєї громади та надихається їхнім прикладом. Місцевий краєзнавець Валентин Мойсеєнко дивом пережив бомбардування Бородянки й разом зі своєю дружиною, якій складно пересуватися через стан здоров'я, добрався до підвалу, де вони провели тижні. Пізніше він написав книгу про дні, коли містечко перебувало під контролем військ РФ і було плацдармом тяжких боїв. Місцева майстриня-писанкарка Світлана Вискочил щотижня проводить майстер-класи для пацієнтів шпиталю, серед яких багато людей із ампутаціями.

Бородянський палац культури покладається на підтримку від бізнесу та гранти від міжнародних організацій. Міжнародна організація з міграції (МОМ) підтримує його відродження за фінансування від урядів Канади та Республіки Корея. Вони передбачають ремонт приміщень місцевого музею та простору для молодих сімей, придбання техніки для інформаційного центру на базі бібліотеки, та надання великого пересуваного намету, який дозволить Наталії та її команді відвідувати спраглих до культури та інформації людей у постраждалих від війни громадах навколо Бородянки.  

За підтримки МОМ Наталія та інші члени громади взяли участь у сесіях із інклюзивного діалогу, на яких вони могли разом планувати проєкти соціальних змін. МОМ створила для них неформальні можливості навчання питань громадянського суспільства, написання проєктів та відновлення громад. Разом із волонтерами з інших регіонів України Наталія та її команда застосували ці навички для трансформації своєї роботи, аби прийдешні покоління жителів Бородянки могли шанувати її унікальну культуру.