Блог з України: дороги стійкості

Автор Манфред Профазі, Регіональний директор МОМ.

У ці дні подорожувати Україною нелегко. Коли я очолював Представництво Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні з 2012 до 2017 року, мандрувати можна було літаками або ж сучасними потягами, що курсували вздовж і поперек цією великою країною.

Нині перельоти взагалі неможливі, а подорож залізницею може бути доволі стресовою.

Моя мандрівка Україною цього тижня пролягала через Одесу та Миколаїв на півдні, Дніпро на сході, столицю Київ і знову на захід до Львова. Із міркувань безпеки ми пересувалися автівкою. Я мав достатньо часу, щоб поміркувати про мільйони українців, які цими ж дорогами утікали від небезпеки та руйнувань, відколи почалася війна. 

Мільйони людей перебувають у непевному становищі, зазнавши переміщення у власній країні чи маючи роз’єднані родини. Хтось залишається в Україні, бо не може дозволити собі виїхати, а дехто просто тому, що не має іншого вибору. 

Понад 8 мільйонів рятувалися від війни втечею за кордон. Близько 5,4 мільйона людей є внутрішніми переселенцями. Багато людей переселялися кілька разів. Дехто виїздив за кордон, повертався, починав відновлювати життя і знову виїжджав, оскільки лінія фронту змінювалася. 

Це відчуття роз’єднання впливає навіть на громади та людей, які не переміщувалися. Вони розчавлені та розпорошені. Руйнування в таких місцях, як Миколаїв, та незліченній кількості малих міст і сіл, через які я проїхав цього тижня, затьмарюють краєвид та емоції. Миколаїв зазнавав щоденних обстрілів упродовж 250 днів. Водогони суттєво пошкоджені. Проїжджаючи місто, ми бачили людей, які стоять в черзі за питною водою біля пунктів видачі, деякі з яких встановили за підтримки МОМ. 

Житлові умови залишаються складними для місцевих громад та переміщених осіб. 

Утім, попри все, люди залишаються. Люди повертаються. Це зробили вже понад 5,6 мільона. Люди адаптуються у нових приймаючих громадах і привносять свої навички та досвід, щоб допомогти відбудувати батьківщину. 

Звичайно, відбудова та реконструкція під час війни, м’яко кажучи, складна справа, але скрізь, де я був, я бачив, як нова інфраструктура з’являться посеред руїн. Я пишаюся, що багато цих об’єктів запрацювали завдяки МОМ та організаціям, які співпрацюють з нами та місцевою владою, яка зробила так багато, щоб зберегти надію.

Серед таких прикладів — мобільна котельня, яка по суті є ангаром 40-тонної вантажівки, спроєктованої, аби постачати опалення дитячій лікарні, де сотні дітей із місцевої громади та переселенців можуть отримувати безперервне лікування. Блекаути, спричинені обстрілами, пошкодили систему опалення і кілька днів маленькі пацієнти перебували в лікарні в холоднечі. 

Мені пощастило почути розповіді з перших вуст про виживання, стійкість і навіть оптимізм від молоді й літніх людей. Ці історії, а також відданість наших працівників, допомагають нам зберігати мотивацію та зосереджуватися на тому, що ще треба зробити та сприянні відновленню без створення залежності.

Я згадую Валерію та її сина, які втекли зі зруйнованого Бахмута, і тепер нарешті мешкають у гідних житлових умовах завдяки ремонту, який МОМ здійснила в гуртожитку в Дніпрі.

Вона показала мені фотографії свого будинку, тепер повністю зруйнованого, і з сумом розповіла про свої город і сад. Тепер вона вирощує трохи зелені у ящику на вікні. Її син залишається старанним учнем та відвідує уроки онлайн, використовуючи телефон, бо не має власного ноутбука.  Вони не здалися, а роблять усе можливе, щоб зберегти видимість нормального життя.

Інтегрований підхід МОМ дає нам можливість підтримувати внутрішньо переміщених осіб та приймаючі громади на багатьох рівнях, надаючи їм важливі послуги, починаючи від відновлення інфраструктури до створення можливостей для заробітку.

Ми й надалі докладатимо всіх зусиль, щоб підтримувати цих людей, скільки буде потрібно усіма можливими способами.