Вони знають, що робити з вашим пластиком

Українські підприємці, які не відмовилися від екоамбіцій. 

Дмитро орендує майстерню у приміщенні колишньої радянської фабрики. Підприємство, призначене для працевлаштування людей із порушеннями зору, сьогодні належить Чернігівському товариству сліпих, що нараховує 36 людей. 

Дмитро та його команда — Віталій та Слава, який народився з ослабленим зором, — працюють із простою сумішшю переробленого пластику, піску та барвника, з якого виготовляють тротуарну плитку та черепицю. У цьому північному регіоні, що межує з Білоруссю та Російською Федерацією, цей мікробізнес має лише одного конкурента – бетон.  

«Наша продукція втричі міцніша за бетон, набагато екологічніша і може використовуватися до 70 років», — пояснює власник бізнесу Дмитро.  

Відкривши бізнес у 2008 році, він розширив його від роздрібного продажу пластикових виробів до виготовлення будівельних матеріалів з пластику. Але торік виробництво зупинилося. І власнику, і працівникам довелося поспіхом виїхати з Чернігова, поки місто було в облозі. Дружина Дмитра та його п'ятирічний син перетнули кордон з Польщею, а він залишився на Західній Україні. Незабаром до Дмитра приєднався Слава з дружиною та двома маленькими дітьми. Вони жили разом та шукали підробітки та сезонні роботи, адже усі заощадження швидко закінчилися.  

Лише через рік бізнес знову почав отримувати замовлення. 

«Так я зрозумів, що час настав. Місто трохи оговталося, і люди почали повертатися. Незважаючи на ракети над головою, якось треба жити далі», — каже він, пояснюючи своє рішення повернутися.  

Після найважчого року в житті Дмитру випала несподівана можливість не лише перезапустити свій бізнес, а й розширити його. Він дізнався про конкурс бізнес-грантів від Міжнародної організації з міграції (МОМ) та Уряду та народу Японії і подав заявку. На грант він планує розробити сайт, закупити промислову прес-форму та поповнити запаси переробленого пластику. 

«Я також планую створити чотири робочих місця завдяки гранту. Три з них будуть для людей з порушеннями зору, бо іноді їм важко знайти роботу», — поділився своїми цілями Дмитро, на якого вплинула співпраця з орендодавцем –  Чернігівським товариством сліпих.  

Дмитро пройшов довгий шлях від продажу пластикових виробів до виробництва з вторинної сировини. Чоловік навчався усьому самостійно та зміг адаптувати технологічний процес під свій бізнес. Команда закуповує сировину у кількох точках по всьому місту, куди місцеві жителі здають використаний пластик. Потім цю масу подрібнюють з піском та барвником, розплавляють та заливають у форму. За кілька хвилин продукт готовий. Чернігівщина сильно постраждала внаслідок бойових дій та досі потерпає від обстрілів, що робить виробництво міцного будівельного матеріалу незамінним для сталого відновлення.  

Окрім роботи, 40-річний Дмитро – затятий футболіст. Фактично, він є найстаршим гравцем у місцевій команді. Але тепер ця пристрасть відійшла на другий план. Він хоче проводити кожну вільну годину з сім'єю після тривалої розлуки: «Мій син говорить польською краще, ніж українською, тому я розмовляю з ним рідною мовою, щоб підготувати його до школи наступного року». 

Виробництво пластику збільшилося у 200 разів за останні 60 років і продовжує швидко зростати. 

«Лише близько 10% пластику підлягає вторинній переробці, тому зменшення цього виробництва є необхідним, – сказав Майкл Ньюсон, Старший координатор програм МОМ. Проте, невеликий відсоток, який може бути перероблений, має бути! МОМ пишається тим, що співпрацює з малими підприємствами по всій Україні, які використовують інноваційні способи переробки пластику, підтримуючи країну на шляху до більш екологічного майбутнього, незважаючи на війну».  

Компанія «Темп-Україна», започаткована в Харкові у 2016 році, — ще один приклад того, як пластик можна і потрібно переробляти, перетворюючи звичайні відходи на корисні речі.  

«Ми даємо друге життя сміттю. Це не просто робота – ми відчуваємо свою соціальну місію, – каже Олексій, директор компанії. Приємно усвідомлювати, що ми скорочуємо кількість відходів, які отруюють нашу планету. Коли ви бачите береги річок, завалені пластиковими пакетами, це не викликає нічого, окрім смутку. Ми можемо переробляти пластик із користю». 

Коли Олексій планував розпочати свій бізнес, він хотів зосередитися на сортуванні та утилізації відходів. Але його близький друг навчався в Італії виготовленню килимів і ковдр з переробленої тканини. Натхненний цим прикладом, Олексій вирішив, що хоче переробляти пластик. Так народилася компанія «Темп-Україна».  

Компанія виготовляє тротуарну плитку та каналізаційні люки, які тепер продаються не лише в Україні, а й у Польщі, Молдові та Румунії. 

«Зараз ми закуповуємо переважно плівки від теплиць, агроволокно. Фермери зазвичай спалюють всі ці відходи – уявіть, яку шкоду це завдає навколишньому середовищу. Завдяки нашому виробництву ми можемо скоротити викиди CO₂», – каже Олексій.  

Через війну та постійні обстріли в Харкові компанія була змушена переміститися до міста Ільниця на Закарпатті. Щоб підтримати бізнес та допомогти з переїздом на нове місце, МОМ за підтримки уряду Німеччини надала «Темп-Україна» грант. Окрім ремонту приміщення, грант дозволив їм придбати шредер. Тепер вони можуть переробляти як м'які відходи, так і тверді пластмаси, такі як пластикові ящики, контейнери та пляшки.  

«За рік роботи на Закарпатті ми переробили десь 150-200 тонн пластику. Він би розкладався століттями. А з нашою допомогою відходи перетворились на тротуарну плитку та люки. Щасливі, що можемо зробити свій вклад у захист нашої планети», – каже команда «Темп-Україна».   

Цю історію написали Олівія Хеадон, Дар'я Довженко та Аліса Кирпичова з команди МОМ в Україні.